ВІКТОР ПІНЧУК

Цей порівняно молодий чоловік є яскравою ілюстрацією до видозміненої приказки "Не родись щасливим, а одружися з донькою Президента". Щоправда, чутки про одруження Віктора Михайловича з Оленою Леонідівною і досі залишаються чутками, оскільки офіційної процедури укладання шлюбу, здається, не було. Проте Віктора Пінчука настійливо продовжують сприймати як члена сімейства Кучми.

Цікавим є й той факт, що аж до 1997 року (тобто донедавна) Віктор Михайлович торував собі важкий шлях звичайного науковця. Цікаво, але про біографію В.Пінчука до того, як йому виповнилося 21 рік, відомо дуже мало. Скажімо, він скромно мовчить про те, чим займався одразу ж після закінчення школи. У 1981 році Віктор Пінчук працює лаборантом Дніпропетровського металургійного інституту, а згодом - різальником холодних труб Нижньо-Дніпровського трубопрокатного заводу (такий собі невеличкий відступ у робітничу сферу). Але оскільки у 1983 році Віктор дістає диплом інженера Дніпропетровського металургійного інституту за спеціальністю "обробка металів тиском", то можна припустити, що весь цей час він навчався. До того ж навчався (очевидно) заочно.

Важко сказати - вдалим чи невдалим - був перший шлюб Віктора Пінчука, з Оленою Аршава. З одного боку, невдалим, бо досить скоро розпався. З іншого, дуже вдалим, бо завдяки тестеві, Володимиру Миколайовичу Аршаві, заступнику завідувача Дніпропетровського облздороввідділу, Пінчук почав свою кар'єру бізнесмена. Кар'єру, біля витоків якої стояли мати, тесть і дружина Віктора Пінчука.

У 1990 році у Дніпропетровську (подейкують, з благословення самого Павла Івановича Лазаренка) утворилася інвестиційно-наукова група "Інтерпайп", у якій молодий науковець почав відігравати далеко не другорядні ролі. Термін "інвестиційно-наукова" дещо дивує, оскільки "науковість" групи викликає поважний сумнів. Ось як висвітлює діяльність "Інтерпайпу" офіційний проспект:

"Інтерпайп. Засновано 22 листопада 1990 року. Адреса: 320005, м.Дніпропетровськ, вул.Писаржевського, 1-а. Тел: (0562)476969, факс (0562)702001, E-mail: office@bipe.dp.ua. Президент - Пінчук Віктор Михайлович, Генеральний директор - Щеголевський Михайло Миронович. Філії: мм. Москва, Київ, Мінськ, Могилів, Узбекистан, Казахстан, Німечина. Експорт: труби, металопрокат, автотехніка, будівельні матеріали. Імпорт: енергоносії. Діяльність: виробництво сталевих і чавунних труб, поставка енергоносіїв, виробництво і експорт продукції машинобудування. Товари: труби та металопрокат (АТ "Нижньо-Дніпровський трубопрокатний завод" та Могилівського металургійного комбінату), автофургони-рефрижератори. Послуги: торгівля металопрокатом, машинобудівельним обладнанням, банківські послуги, фондові послуги."

У 1997 році "Інтерпайп" фактично поглинув Нижньо-Дніпровський трубопрокатний завод, на якому колись розпочинав свою трудову біографію Віктор Михайлович. Якщо "Інтерпайп" володів контрольним пакетом акцій Нижньо-Дніпровського трубопрокатного заводу, то у випадках з Марганецьким та Орджонікідзевським гірничозбагачувальними комбінатами, Нікопольським феросплавним, Новомосковським трубним заводами науково-інвестиційній групі "Інтерпайп" належали 25 плюс 1%. Цілий ряд підприємств і дочірніх структур "Інтерпайп" відкрив за кордоном.

На початку 1998 року робітники Новомосковського трубного заводу Т.Дивкрич, Л.Маркова та Г.Карасенко написали у газету "Днепровская правда" листа, у якому, зокрема, йшлося: "Розлучитися з акціями нас змусили, бо не платили кілька місяців підряд зарплату. Все було добре сплановано, бо як тільки нам пекло, то в кількох пунктах нашого заводу активізувалась купівля акцій. І ціну давали не найвищу. Наші акції купує Пінчук." Згодом з'ясувалося, що акції у робітників Нижньо-Дніпровського трубопрокатного заводу ім.К.Лібктнехта купувалися спочатку по 30 копійок, а потім - по 8 грн.30 коп. за штуку. Купівля акцій була поставлена на таку широку ногу, що вже за короткий термін Віктор Пінчук міг з гордістю сказати: завод ім.Лібктнехта - мій завод.

Віктор Пінчук став ставлеником і виразником інтересів українського металургійного лобі, яке в останні місяці урядування Павла Лазаренка вирішило зайняти роль опозиції до уряду. Металурги, що були найбільш тісно зав'язані на російській економічній машині, не розуміли і боялися політики дистанціювання від Росії, яку проводив Павло Лазаренко. Саме на догоду металургійному лобі Президент зробив ряд перестановок в уряді. Скажімо, навесні 1997 року він замінив на посаді віце-прем'єр-міністра Віктора Пинзеника на ставленика металургів Сергія Тигипка. Це призначення стало першою ластвікою прориву “металургів” на київський Олімп – перша спроба прориву в 1992 році (коли металурги намагалися лобіювати призначення на пост прем'єр-міністра свого висуванця Олександра Булянду – замість висуванця ВПК Леоніда Кучми) виявилася невдалою. 1997 рік приніс замирення і компроміс у стосунках між військово-промисловим та металургійним комплексами. Реальними плодами цього замирення стали успішні київські кар'єри Тигипка і Пінчука.

У ході виборчої кампанії 1998 року Віктор Пінчук висунув свою кандидатуру по виборчому округу № 26 Дніпропетровської області (округ розташований на території Індустріального та Самарського районів міста Дніпропетровська). Всього депутатський мандат виборювали 17 кандидатів. Почалася посилена обробка електорату. У вже цитованому листі робітників писалося: "Коли не ввімкнеш телевізор, він на екрані. Розкидає направо-наліво гроші, влаштовує шоу, запрошуючи валютних артистів з Москви. Його яскравими листівками, де він зображений у касці (мовляв, вийшов з народу) обклеєні в обласному центрі сптовпи, паркани. Ми ж свої акції проїли. За виручені гроші одягали й годували сім'ї, віддавали борги за квартплату, бо декого вже в прокуратуру за неплатежі запрошували". За Віктора Пінчука проголосували 25,87% виборців округу. Таким чином, він здобув право на те, аби сісти у крісло в сесійній залі Верховної Ради України. 18 травня 1998 року Віктор Пінчук визначився зі своєю фракційною приналежністю і вступив у фракцію НДП у Верховній Раді. Щоправда, як свідчить статистика, надзвичайною активністю Віктор Михайлович у сесійній залі не відзначався і протягом року депутатства жодного разу не взяв слова - ні з трибуни, ні з місця. Щоправда, двічі записався на виступ - 10 червня та 13 жовтня 1998 року. Але у депутатській черзі до мікрофона першого разу отримав №107, а другого - №158...

Механізми, які вели Віктора Пінчука далі вгору, наразі не надто відомі. Проте відомо, що Віктор Пінчук дуже тісно здружився з Андрієм Деркачем - сином голови СБУ Леоніда Деркача. Пінчук і Деркач розпочали шалену боротьбу за "місце під сонцем". Фактично під впливом Віктора Пінчука опинилася газета "Факты". У 1998 році виник скандал з дніпропетровською телестудією "11-й канал", яка спочатку перебувала під впливом П.Лазаренка, а згодом була закрита і відновила свою діяльність фактично з новим власником.Вартим уваги є те, що Віктор Пінчук не зміг знайти спільної мови з іще одним приятелем Президента - Олександром Волковим. Стосунки між цими двома політиками довший час залишалися більш ніж напруженими. Проте кожен має свої власні важелі впливів на Президента. Протистояння Волкова та Пінчука штовхнуло в обійми останнього тодішнього прем'єр-міністра Валерія Пустовойтенка, який за будь-яку ціну вирішив втриматися у прем'єрському кріслі, якщо не на десять років (які він сам пообіцяв), то принаймні до кінця президентської кампанії.

Скажімо, ще у 1996 році "Інтерпайп" та ще одна фірма, заснована на американському континенті - Boston Trading Conn. (BTC), отримали максимальне сприння з боку президента Білорусі Олександра Лукашенка при проведенні акціонування Могилівського металургійного заводу ім. А.М'ясникова. Тоді "Інтерпайп" та Boston Trading Conn. купили пакет акцій підприємства (38,8%) за $ 5, 4 млн. В угоді з урядом Білорусі обумовлювалося, що у разі успішного виконання взятих зобов'язань, "Інтерпайп" отримає ще 25% акцій із державного пакету. Варто врахувати, що на той час завод перебував на грані банкротства. "Інтерпайп" дійсно підняв його на ноги і перетворив на один із локомотивів білоруської промисловості. Коли ж у 1998 році Віктор Пінчук нагадав білоруському "бацькові", що пора б, мовляв, і честь знати, той не просто почав відмовлятися від старих зобов'язань, а й почав репресії у металургійному лобі Білорусі. Скажімо, було заарештовано директора Білоруського металургійного заводу Юрія Феоктистова. На Могилівський металургійний завод прибула комісія на чолі з прем'єр-міністром Білорусі Сергієм Лінгом, яка провела детальну перевірку документації. Лукашенко не бажав втрачати підприємство, яке, фактично, перетворювалося на власність "Інтерпайпу", а не на власність Білорусі. В результаті втручання офіційних українських чинників довелося йти на компроміс: "Інтерпайп" придбав ще 5% акцій підприємства за $ 3 млн., але при цьому скоротив розмір інвестицій, покликавшися на несприятливий клімат білоруського ринку. Однак і ця справа була не надто вигідною для Лукашенка, оскільки держава втратила контрольний пакет акцій підприємства - з 54% у неї залишилося лише 49%...

Проект №1 мав назву Фонд "Соціальна допомога". Вже в самій назві фонду відчувалася ледь прихована конкуренція з Олександром Волковим, за ініціативи останнього наприкінці 1998 року виник Всеукраїнський благодійний фонд "Соціальний захист". Окрім того, часто "Соціальний захист" діяв не лише наперекір, але й, здавалося б, на шкоду "Соціальній допомозі". Особливо це відчувалося у регіонах. Подеколи обласні представництва обидвох фондів мали спільну юридичну адресу, що викликало плутанину у головах не надто посвячених людей. Проте від червня 1999 року намічається співпраця між двома фондами. На початку червня у всі обласні відділення Фонду "Соціальний захист" надійшла телеграма, у якій містилася вказівка "Скоординувати дії наших структур зі структурами Пінчука В.М.".

Фонд "Соціальна допомога" вирішив зробити ставку на нові виборчі технології, запозичивши їх переважно з Росії. Саме за допомогою В.Пінчука з Москви було запрошено кілька іміджмейкерських груп, які свого часу бради активну участь у виборчій кампанії Б.Єльцина, у виборах в Державну Думу, а також залучалися окремими українськими кандидатами в депутати на виборах 1998 року. Для москвичів, які прибули у Київ, було встановлено надзвичайно високі гонорари за роботу, надано в їхнє розпорядження практично необмежені кредити. Один із помічників Президента у довірливій розмові у вузькому колі сказав дослівно: "Цю групу привезли Пінчук і молодший Деркач. Ми дали у їх розпорядження... (далі йшла назва добре відомого в Україні та за її межами банку). Нехай працюють. Ми поважаємо працю професіоналів".

Щоправда, така постановка питання образила багатьох українців, насамперед київських іміджмейкерів, які розцінили запрошення москвичів як особисту образу: мовляв, невже вони краще знають українські реалії? Також ображеними почувалися представники фонду "Соціальний захист", оскільки при значно вищих навантаженнях у них виявився значно нижчий рівень винагороди за працю.

До того ж самі замовники досить хибно уявляли призначення російських іміджмейкерів. Один з керівників групи москвичів заявив, що у Києві не розуміють принципів, на яких у 1996 році у Росії "розкручували" Бориса Єльцина. В Україні намагаються повторити "російський варіант", протиставивши "демократа" Кучму "лівому" Симоненкові. У Росії ж насправді йшло інше протиставлення: Єльцина намагалися зробити не "демократом" на фоні "лівого" Зюганова, а намагалися показати "симпатичного" Єльцина на фоні "несимпатичного" Зюганова. Зюганов - на відміну від Єльцина - не вміє посміхатися, у нього виходить звірячий оскал. В Україні дана методика не спрацьовує в силу того, що будь-хто з кандидатів насправді мають більш симпатичну зовнішність, аніж Кучма. І тому російські технології тут можуть виявитися безсилими. Досвід виборчої кампанії 1999 року показав, що, дійсно, більш дієвими в Україні виявилися методики, застосовувані Олександром Волковим і базовані не так на “видовищах”, як на “хлібі”.

"Група Пінчука-Деркача" займалася переважно розгортанням мережі вуличного телебачення (яке було апробовано ще під час виборчої кампанії самого Пінчука у Дніпропетровську) та рекламними роликами Леоніда Кучми. Також, не без підтримки Пнчука, на телебачення з'являються передачі "На самом деле" і "Питання дня". Також Віктор Пінчук організовував акцію "Ми діти твої, Україно", у ході якої в Україну з гастролями прибули Софія Ротару та Йосиф Кобзон. Окрім того, Пінчук організував турне по Україні відмого телеведучого Володимира Познера.

Проект №2 стосувався власної фракції у Верховній Раді. 20 квітня 1999 року про себе заявила група "Трудова Україна", яку очолив Михайло Сирота. Подібний крок Сироти поставив під удар фракцію "Реформи-Центр", яку він очолював. У "Реформах-Центрі" склалася катастрофічна ситуація, оскільки не вистачало депутатів для функціонування повноцінної фракції. У новій групі опинилися такі політики і бізнесмени, як Віктор Пінчук ("Інтерпайп"), Ф.Шпіг (банк "Аваль"), Л.Миримський (промислово-фінансова група "Імперія") та інші.

Влітку 1999 року на базі групи "Трудова Україна" виникла Трудова партія України на чолі з Михайлом Сиротою. Це вже був проект №3 Віктора Пінчука. Згодом Михайло Сирота розірве стосунки з Пінчуком і вийде з фракції. У 2000 році у Запоріжжі Сирота провів установчий з'їзд Трудової партії України – оновленої партії. На відповідь на це прихильники Віктора Пінчука оголосили про створення партії “Трудова Україна”, яку очолив Ігор Шаров. Віктор Пінчук став заступником голови партії…

Могутність Пінчука зростала з кожним днем. Вона й надалі продовжує зростати. Хоча столичні журналісти з певним скепсисом сприймають молодого й енергійного Віктора Михайловича, вважаючи його вискочкою. "Зеркало недели" у своїй версії "ляльок" досить прозоро натякнула на те, що у Президента з'явився "новый друг - его высочество меняла Пин-понг-чук". Тетяна Коробова не менш прозоро натякнула у газеті "День", що "тему про спроби одного ненашого олігарха створити в Україні національну Тетяну Дяченко і, головне, чому це не вийшло - я взагалі обійшла, хоча рука свербіла..."

Щоправда, безтурботне життя Віктора Михайловича на певному етапі почало підкидати неприємні сюрпризи. Найбільшим з них став депутатський запит народних депутатів Олександра Жира та Олександра Єрмака до Генерального прокурора України М.Потебенька. У запиті йдеться про факти порушень і зловживань, здійснених фірмою "Інтерпайп" та її колишнім керівником Віктором Пінчуком.

Зокрема у документі вказувалося, що фінансово-комерційними структурами, які входять у "Інтерпайп", "проводилися операції з перерахунками за постачання електроенергії і природнього газу для окремих підприємств Дніпропетровської, Сумської, Луганської та Донецької областей... Валютна виручка від імпортно-експортних операцій групи "Інтерпайп" в Україну не поверталася. Розрахунки за постачання природного газу проводилися через компанію "Ітера-Енерджи", а пізніше - "Ітера-Україна" для цілого ряду великих підприємств, але, за висновками міжнародної аудиторської компанії "Прайс Уотерхауз", прибуток групи "Інтерпайп" від спільних операцій зі структурами корпорації "Ітера", що тільки за 1996 рік становив $150 млн. в бухгалтерські звітності, що виглядає суттєво заниженю, а це дає підставу робити висновок про приховування валютної виручки за межами України".

Окрім того, "за даними, які потребують перевірки, протягом 1997 - 1998 рр. через закордонні валютні рахунки структур "Труботрейд" і "Байп", котрі входять у групу "Інтерпайп", на відкриті без дозволу Нацбанку України рахунки Пінчука в "The Bank of Boston" перераховано суми у $18 млн. та $20 млн. Але при цьому варто ще додати суми, які лежать на рахунках Пінчука в інших американських банках, а також у банках Швейцарії та Кіпру".

Вартим уваги є той незаперечний факт, що партнери Пінчука по бізнесовій діяльності неодмінно високо оцінювали його ділові якості, а слову Пінчука звикли довіряти без додаткових гарантій. Важливим є також і те, що Пінчук, маючи потужний інтелект, постійно намагається урізноманітнити варіанти політичних ходів, аби зробити гру в політику більш цікавою.

Після перемоги Леоніда Кучми Віктор Пінчук, очевидно, розраховував на чергові дивіденди. Юлія Мостова та Сергій Рахманін у "Зеркале недели" прогнозували: "Не виключено, що Віктора Пінчука може зацікавити експорт товарів подвійного призначення, в перелік яких, до речі, входять і труби. На фінансовому ринку Віктор Пінчук, що лоб в лоб зіштовхнувся з Юлією Тимошенко, намагатиметься зміцнити свої позиції. В цілому ж його економічне укрупнення і освоєння його нових сфер буде залежити від того, з ким він увійде в економічний союз... Нині штрихи партнерства проглядаються у площині стосунків Віктора Михайловича і Григорія Михайловича (Суркіса)”. Прогнози журналістів збулися приблизно наполовину. Вартим уваги є і той факт, що у близькому оточенні Віктора Пінчука засвітився народний депутат Дмитро Табачник, інтелектуальні потуги якого загальновідомі. Табачник є своєрідним мостом між Віктором Пінчуком та київською і донецькою елітами.

До середини 2000 року традиційне протистояння по лінії Пінчук – Волков (малопомітне для неозброєного ока, але при цьому надто суттєве у плані впливів на політичне життя держави) призвело до того, що Віктор Пінчук почав поступово брати гору. У парламенті різко поріділа фракція “Відродження регіонів” (одним із лідерів якої є Волков) та почала зростати – кількісно і якісно – група “Трудова Україна”, до якої увійшли, скажімо, Сергій Тигипко та Дмитро Табачник.

Віктор Пінчук надто швидко зробив кар'єру, і його майбутнє передрікати нині неможливо. Наскільки вдалими виявляться його проекти? Наскільки міцними є його позиції у Києві? Поза сумнівом є тільки те, що він здатен вести блискучу самостійну гру і знаходити вдалих партнерів. А цього вже цілком достатньо для забезпечення тривалого політичного довголіття.