ІГОР БАКАЙ

Ігора Бакая називають наймолодшим українським олігархом. Маючи трохи більше 35 років, він вже всерйоз заявив про себе на політичній арені і посів одне з найпочесніших місць в оточенні Леоніда Кучми. Окрім того, Ігор Бакай - хитрий і талановитий політик, який, немов кваліфікований гроссмейстер, постійно перебуває у пошуку шахових композицій на політичній шахівниці. При цьому він розуміє, що у політиці, на відміну від шахів, передбачено значно більше можливих ходів, і фігури тут ходять як завгодно, а не так, як велять правила. Та й пішаків у цій грі куди більше. А ще правила гри в політику (на відміну від шахів) не зобов'язують закінчувати гру з оголошенням мата королю - у політиці й короля можна міняти будь-яку кількість разів...

Журналіст Сергій Рахманін подає блискучу характеристику Ігора Бакая. “Ігор Бакай – фігура в українському полтичному бізнесі досить кумедна і доволі суперечлива. Серед колег по цеху він користується репутацією надиво везучого та нарідкість живучого… Знайомі характеризують Ігора Михайловича не лише як міцного підприємця, але і як великого життєлюба. Бакай – це широка і захоплена натура, це полювання в Африці, це пікнічки, де ікру їдять прямо з відра. Чимало колег по олігархічному цеху, як стверджують обізнані люди, заздрять не лише легкості, з якою він заробляє гроші, а й легкості, з якою він їх тратить. Він з тих, хто може заплатити за щось дуже бажане подвійну ціну, а потім (коли настане гостра потреба в готівці) терміново продати нещодавно придбане вчетверо дешевше. Такі люди зазвичай однаково легко знаходять як друзів, так і ворогів. Але Бакай зберіг більш або менш пристойні стосунки практично з усіма ключовими фігурами в світі політико-економічного лоббізму (Юлія Тимошенко, напевне, єдиний виняток). І, що найцікавіше, він ледве чи не єдиний з підприємців-монстрів, до кого мали деяку подобу симпатії націонал-демократи. Він краще за інших вписувався у їх формулу: “Якщо вже олігарх – неминуче зло, то хай він буде патріотом”. Бакай багатьом здавався “своїм” олігархом. Вже не знаю чому. Можливо, інші були схожі на “свого” значно менше”.

Ігор Михайлович Бакай народився 17 листопада 1963 року у Рівному. Там і досі мешкають його батьки - Михайло Васильович та Устина Артемівна. Після закінчення восьмирічки, у 1978 - 1982 роках Ігор Бакай навчався у Березнівському лісотехнічному технікумі. За фахом - майстер лісу, технік лісового господарства. Далі - служба в армії. Згодом, уже будучи досить відомою і заможною особою, навчався на юридичному факультеті Академії праці і соціальних відносин (1994 - 1998). Після повернення з війська оселився у Львові, де працював начальником бази підготовки футбольної команди СК "Карпати". У 1989 році він залишає цю свою посаду й їде в Якутію, де працює на лісорозробках - бригадиром і майстром дільниці. Після проголошення незалежності України Бакай повертається до Львова і на виручені у тайзі гроші відкриває кооператив "Козацькі страви", який включав у свою мережу не лише кафе, а й м'ясопереробний цех. Однак вже у 1992 році Ігор Бакай переїхав до Києва, де очолює компанію "Велес". Наступного року фірма "Велес" увійшла до корпорації "Республіка".

"Республіка" була заснована у січні 1993 року на базі десяти малих підприємств. Основним видом діяльності "Республіки" була торгівля продуктами харчування, згодом - торгівля металом та газом. Незрозумілими є важелі, які вивели "Республіку" та її керівника, тридцятирічного Ігора Бакая, у розряд найбільш наближених до уряду людей. За неперевіреними даними, основним патроном Ігора Бакая був міністр промисловості в уряді Віталія Масола Анатолій Голубченко. За іншими даними, Ігору Бакаєві покровительствував тодішній голова Служби безпеки України Євген Марчук. У 1994 році Ігор Бакай представив прем'єр-міністру Віталієві Масолу план погашення заборгованості України за туркменський газ. Згідно з планом, "Республіка" зобов'язалася оплатити українські борги перед Туркменією за 1993 рік і забезпечити надходження газу в Україну на суму $663,9 млн. В обмін "Республіка" отримувала "добро" на постачання туркменського газу в Україну. Підпис Ігора Бакая стояв поряд із підписами президентів та глав урядів України і Туркменистану. Ігор Бакай пролобіював в уряді "необхідні умови" (виділення квот, експортних ліцензій, фінансових ресурсів) для виконання "Республікою" зобов'язань з оплати туркменського газу. Корпорацію звільнили від обов'язкового продажу половини валютної виручки. За словами Ігора Бакая, він знайшов в особі Віталія Масола "особистого друга, який прекрасно розумів, що потрібно країні і підприємцям". 25 березня 1994 року Масол підписав Постанову Кабміну "Про погашення боргу за газ, який прийшов з Туркменистану в 1993 році, і розрахунки за його поставки в першому півріччі 1994 року". Після цієї постанови свт дізнався про існування "Республіки" та про наявність угоди між корпорацією та урядом. На цій угоді "Республіка" заробила понад $500 млн. Через В.Масола І.Бакай отримав сприяння Президента України Леоніда Кравчука. Чи варто нагадувати, що таким же шляхом - шляхом оплати послуг Туркменії - пішла в 1995 році Юлія Тимошенко з "Єдиними енергетичними системами України"?

Після приходу до влади Леоніда Кучми "Республіка" втратила свої впливи в енергетичному бізнесі. Більше того, Леонід Кучма завдав серйозного удару по "Республіці", оскільки саме з його подачі корпорацією зацікавилися не лише податкова інспекція, а й органи юстиції. Від детального розслідування справи "Республіку" врятувала пожежа, що одного дня сталася в офісі. Як свідчить акт, сталося банальне загоряння електропроводу. У цей же час тиск російського "Газпрому", зацікавленого у монопольному пануванні на газовому ринку, витіснив "Республіку" з ринку туркменського газу. Її місце посіло українське представництво російської кампанії "Ітера".

У 1995 році Ігор Бакай створює на базі "Республіки" акціонерне товариство "Інтергаз". Засновниками "Інтергазу" з американського боку стала компанія ADI (яка була власником контрольного пакету акцій), а з українського - "Енергія", "Республіка" та "Енерджі інвест компані". "Інтергаз" одразу ж розпочав конкуренцію з "Єдиними енергетичними системами України". Скажімо, Ігор Бакай відмовився вступати в створений Павлом Лазаренком Український газоресурсний консорціум, в якому одну з перших скрипок відігравала ЄЕСУ. Однак у цей час, на хвилі загострень стосунків між ЄЕСУ та російським "Газпромом", "Інтергаз" поступово налагоджує контакти з відомством Рема В'яхірєва. У 1996 році "Інтергаз" мав контракт з "Газпромом" на поставку понад 10 млрд. кубометрів газу і виконав цей контракт приблизно на 50%. У 1997 році компанія не втратила (не без участі І.Шарова - на той час радника Президента) урядової довіри і отримала квоту 8,3 млрд кубометрів газу.

Влітку 1997 року І.Шаров та І.Бакай були серед тих, хто лобіював призначення В.Пустовойтенка на пост Прем'єр-міністра України. На думку І.Сікори (Центр прогнозування соціально-економічних та політичних процесів), "пара Бакай-Шаров може вважатися найсильнішою як у впливі на Президента, так і в утриманні "Інтергазом" позицій на газовому ринку. Прихід у владні коридори команди Пустовойтенка варто розглядати як чинник, що сприятиме зростанню акцій "Інтергазу", який, безумовно, прагнутиме зміцнити свої позиції на ринку". Ці слова було сказано влітку 1997 року і на той час вони відповідали дійсності. На підтвердження цих слів варто навести таку ілюстрацію: після приходу до влади уряду Валерія Пустовойтенка, "Інтергаз" залишив за собою право обслуговувати такі перспективні області, як Одеська, Харківська, Запорізька. На думку ряду оглядачів, кадрові перестановки у цих областях робилися у 1997 - 1998 роках саме на догоду керівництву "Інтергазу".

Паралельно з бізнесовою діяльністю Ігор Бакай пробує себе у політиці. У 1995 році він висунув свою кандидатуру в Миргородському виборчому окрузі. За результатами опитувань у цей час він мав усі шанси зайняти друге місце. Але саме у цей час він зняв свою кандидатуру на користь Євгена Марчука. У 1995 році він висунув свою кандидатуру в Бориспільському виборчому окрузі №208, де переміг у свого головного конкурента - екс-міністра оборони Костянтина Морозова. У Верховній Раді був членом депутатської фракції "Конституційний центр", входив до комітету з питань екологічної політики, де тісно зійшовся з заступником голови комітету Михайлом Сиротою та з колами, близькими до партії Зелених.

У 1997 - 1998 роках Бакай обіймав пост заступника міністра нафтової і газової промисловості України. У 1998 році Ігор Бакай переміг у 97-му (Бориспільському) в.о., де його головним конкурентом був перший секретар Київського обкому КПУ Євген Соломатін. Однак Центрвиборчком не затвердив обрання, оскільки О.Бакай відмовився полишити роботу в "Інтергазі". У квітні 1998 року Печерський районний суд м.Києва задовільнив позов Ігора Бакая до Центрвиборчкому і п.Бакай отримав депутатський мандат.

Приятель Бакая Ігор Шаров виборював депутатський мандат у 98-му виборчому округу, де проти нього кандидувала генеральний директор виробничого об'єднання "Артеміда" Ганна Антоньєва. Під час виборів невідомий ХТОСЬ насилав на "Артеміду" "Беркут" і податківців з ревізією. Несподівано з'ясувалося, що на захист "Артеміди" стало українське телебачення. З'ясувалося, що Ганна Антоньєва має високих покровителів у Києві. Шаров у результаті мандата не отримав. Бакай відмовився підтримати Шарова, оскільки не бажав псувати стосунки з всесильним покровителем Антоньєвої. З цього часу дороги Ігора Шарова та Ігора Бакая розійшлися.

У червні 1998 року Ігор Бакай склав свої повноваження народного депутата (чи варто було піднімати бучу за мандат?). 1 червня Указом Президента України Ігора Бакая було призначено головою правління Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". Цим же Указом головою наглядової ради "Нафтогазу" було призначено давнього партнера Бакая Анатолія Голубченка. Цікаво, що чимало керівних посад в системі "Нафтогазу України" згодом посідали люди, які в середині 90-х років працювали у системі "Львівтрансгазу".

Шлях до президентства в "Нафтогазі" у Ігора Бакая був не завжди рівним і прямим. Деякий час найімовірнішим кандидатом на посаду президента майбутньої структури "Нафтогазу України" називали керівника найбільшого в Україні нафтопереробного підприємства "Охтирнафтогаз" із м.Охтирки Романа Рапія. Але 3 березня 1998 року Рапій разом зі своїм водієм загинув у автомобільній катастрофі. Таким чином, Бакай виявився єдиним претендентом на пост Президента НАК "Нафтогаз України".

На той час Бакай був уповноваженою особою Фонду державного майна України з управління 60% акцій ВАТ "Укрнафта", головою спостережної ради ВАТ "Укрнафта". 2 червня 1998 року було призначено збори акціонерів "Укрнафти", на які І.Бакай не прийшов (на проведення зборів оргкомітет витратив 500 тис. грн.). Збори було визнано недійсними. Проте 3 червня своїм вольовим рішенням Ігор Михайлович підписав документ про входження "Укрнафти" у "Нафтогаз України".

1 вересня 1998 року Ігор Бакай прийняв рішення про відсторонення від поставок газу українським споживачам всіх трейдерів. За його словами, "відповідальність за енергетичну безпеку України бере на себе Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". Від 1 вересня весь український газ і отриманий "Укргазпромом" від ВАТ "Газпром" реалізується українським споживачам виключно через дочірню структуру "Нафтогазу України" - "Торговий дім "Газ України". Це породилу масу невдоволених і найбільше вдарило по двох компаніях – ЄЕСУ та ОЛГаз. Згодом політичні уособлення цих двох кампаній – партія “Батьківщина” та Український народний рух – укладуть між собою угоду про спільну діяльність. Оглядачі не оминуть нагоди охрестити цей пакт як “антибакаївський”.

У інтерв'ю "Независимой газете" (Москва) від 16 жовтня 1998 року Бакай заявив, що він запропонував підписати РАТ "Газпром" угоду про поставку російського газу в Україну по єдиній схемі (тобто через "Нафтогаз") на 1999 - 2009 роки". Таким чином І.Бакай намагається забезпечити своїй структурі стабільність на випадок будь-яких політичних катаклізмів. У цьому ж інтервю він зізнався, що "всі заможні люди в Україні заробили свої капітали на російському газі".

Таким чином, "Нафтогаз України" перетворився на потужну олігархічну структуру. "Галицькі контракти" зробили висновок, що найбільшим олігархом в Україні мріє стати сам Президент і у цьому плані Бакай розглядається як дуже зручна фігура. На думку тих же "Галицьких контрактів", "зацікавлені в приватизації українських транспортних трубопровідних магістралей росіяни та їх спільники можуть відкрити для себе "Нафтогаз України", з яким приватизатори почуватимуться комфортно при будь-якій політичній погоді. Особливо якщо зважити, що Службу безпеки очолює Леонід Деркач, приятель усіх високопоставлених нині дніпропетровців."

Цікавою є роль Ігора Бакая (пряма чи опосередкована) у розколі Народного руху України. Внаслідок появи монополіста на ринку газу рухівська номенклатура, що намагалася займатися газотрейдерством, раптом отримала поразку від президента НАК "Нафтогаз України" Ігора Бакая. Відголоски цієї холодної війни вихлюпнулися у сесійний зал Верховної Ради. Керівник "ОЛГазу" Олег Іщенко (на той час - вже член НРУ) став ініціатором обговорення законопроекту "Про запобігання порушенням законодавства України при приватизації підприємств нафтогазового комплексу". Документ міг серйозно вдарити по претензіям "Нафтогазу" на монопольне володіння енергетичним ринком України. Тоді ж ЗМІ процитували рухівця Василя Червонія, який звинуватив близького до І.Бакая депутата О.Данильчука в бажанні "назавжди закрити йому рот".

В'ячеслав Чорновіл у цьому конфлікті зайняв позицію стороннього спостерігача. Та й що він міг зробити, будучи бодай опосередковано чимось зобов'язаним обидвом сторонам? Лише й надалі грати роль ідеаліста. Невдовзі в інтерв'ю журналістам він виправдовувався: "У мене було подвійне почуття. З одного боку, Труба має загальнонародну цінність, і потрібні гарантії, що вона не потрапить у одні руки, і насамперед - у руки транснаціональних корпорацій. Тому мені була зовсім зрозумілою позиція Олега Івановича. З іншого боку, структура, подібна до "Нафтогазу України", нашій країні, безумовно, потрібна. Фактично, це аналог РАО "Газпром"... Тому я впевнений: парламент детально розгляне проблему, і "Нафтогаз" буде діяти. Бо Рух не проти "Нафтогазу", просто ми виступаємо за прозорість урядових рішень на енергетичному ринку".

Очевидно, сигналом до бунту проти В.Чорновола у лютому 1999 року послужила відставка міністра енергетики О.Шеберстова, який до деякої міри врівноважував інтереси обидвох ворогуючих сторін. Надто вже швидко почали розвиватися події у Русі з вивільненням міністерського крісла. До речі, В.Чорновіл заявив, що розкол у Русі профінансував Олег Іщенко, який нібито виділив 1 млн. доларів. Наступного дня Олег Іванович спростував інформацію Чорновола.

Тісні стосунки в Ігора Бакая зберігалися з Олександром Волковим, Сергієм Тигипком, Анатолієм Голубченком. У середині 1996 року Ігор Бакай був обраний членом ради Міжнародної спілки українських підприємців (МСУП) - організації, близької до Є.Марчука. Головою МСУП є Л.Кравчук. Членами ради МСУП є такі знані бізнесмени, як Ігор Шаров та голова АТ "Оболонь" Олександр Слободян, з яким у І.Бакая були дружні відносини.

І.Бакай має досить тісні взаємини з народними депутатами Романом Безсмертним (який разом із Бакаєм у 1998 році відстоював думку про створення "Нафтогазу України"), Михайлом Сиротою, Олександром Абдуліним та нинішнім головою Запорізької обладміністрації Олександром Кучеренком. Дмитро Табачник у одному з інтервю заявив, що оточення Бакая формують "банкіри Віктор Ющенко, Володимир Матвієнко і бізнесмени Григорій Суркіс, Євген Імас, Олександр Ярославський, Віктор Пінчук".

Поступово Ігор Бакай перетворився на справжнього "крутого" олігарха. Серед його друзів були народний депутат Віктор Пінчук та син голови СБУ Андрій Деркач. Інтереси Бакая активно висвітлювали газета "Сегодня" та телеканал "ICTV". Плюс додайте пару політичних партій, для яких слово І.Бакая є вирішальним у вирішенні стратегії і тактики діяльності. Плюс кілька аналітичних центрів. Плюс банк “Фінанси і кредит”.

У 1998 році, з приходом в парламент на довиборах такої впливової фігури, як Олександр Волков, Ігор Бакай намагається активно “дружити” з всесильним фаворитом Президента. Коли Волков не знайшов спільної мови з НДП, Бакай допоміг вивести зі складу фракції Народно-демократичної партії цілий ряд газотрейдерів (яких депутати прозвали “бакайчиками”) і створити на їхній базі фракцію “Відродження регіонів”. Сергій Рахманін наводить гіпотезу, згідно з якою реальним творцем “Відродження регіонів” був не Волков, а саме Бакай.

Після виборів 1999 року заговорили про те, що становище Бакая дещо похитнулося. Стало відомо, що він перераховував значні суми спонсорських коштів у виборчий фонд Олександра Мороза – найбільшого опонента Леоніда Кучми. Поінформоване “Зеркало недели” повідомляло, що Ігор Бакай пообіцяв перерахувати 200 млн. дол. у виборчий фонд Леоніда Кучми – і не дотримався обіцянки (хоча реально було потрібно вдесятеро меншу суму). Однак Бакай виявив подиву гідну життєздатність. Уже через місяць після виборів Бакай видавався знову непорушним і непереможним.

Тому-то для багатьох несподіванкою стала війна Ігора Бакая з віце-прем'єром Юлією Тимошенко. 28 жовтня 1999 року голова “Нафтогазу” на прес-конференції заявив, що Україна погасила всі борги перед Росією за спожитий природній газ. І раптом через два місяці після цієї заяви віце-прем'єр Юлія Тимошенко повертається з переговорів у Москві і заявляє, що борг Україна має, і до того ж – чималий, $2,8 млрд. “Це – не борг України. Це – борг “Нафтогазу”, - заспокоїла пані Тимошенко тих, хто звинуватив її у непатріотизмі.

Ігор Бакай спробував спростовувати слова Юлії Володимирівни. Було очевидно, що це – нічим не прихована помста розлюченої бізнес-леді, яку Бакай свого часу усунув від газового вентиля. Однак невдовзі заступник Бакая Ігор Діденко був змушений визнати: “За підрахунками наших колег з РАТ “Газпром”, це сукупний борг усіх споживачів, які знаходяться на території України, що купували газ у “Газпрому” або у інших російських структурах за всі роки незалежності”. При цьому виявилося, що значна частина боргових зобов'язань втратили юридичну силу.

Але протистояння по лінії Бакай-Тимошенко загострювалося. У пресі з'явилися публікації, які компрометували Ігора Михайловича. Скажімо, “американський дослідник світової енергетики” з дуже американським прізвищем Ростислав Чяпка оприлюднив наступну інформацію: “Минулого січня українсько-американська комісія Кучма-Гор провела свою щорічну зустріч у Вашингтоні. Учасників делегацій на ці переговори вибирає Президент Кучма та його радники. Серед призначених був і президент компанії “Нафтогаз України” Ігор Бакай. Однак панові Бакаю Америка відмовила у візі. Після того в британській “Файненшл Таймс” була опублікована стаття про те, що пан Бакай потрапив до списку корумпованих чиновників України, і що цей список було передано Леонідові Кучмі на засіданні двосторонньої міжурядової комісії”. І далі йшло обгрунтування – які саме дії Ігора Бакая вважаються корупцією. Наводився традиційний “джентльменський набір” – рахунки у банках США, що переказувалися по лінії контрольованого Ігорем Михайловичом банку “Фінанси і кредит”, купівля будинків та іншої нерухомості на підставних осіб та вигідний перепродаж. Одним словом, все те, що можна інкримінувати багатьом українським політикам високого рангу. З рештою, кожен бажаючий може ознайомитися з цією публікацією у газеті “Свобода” за 3 квітня 2000 року.

За подібного роду потоком негативної інформації якось забувалися позитиви. Зокрема, те, що Ігор Бакай всупереч колишньому своєму патронові Анатолієві Голубченку і навіть дещо наперекір волі Президента наважився дати добро на будівництво нафтопроводу “Одеса – Броди”. Або й намагання Бакая залишити українські нафтопереробні підприємства у власності України. Як би там не було, Бакай є переконаним патріотом (“Він сукин син, але СВІЙ сукин син”, - говорив один з політиків правого табору про людей типу Бакая).

Аналітики вважали, що боротьба буде надто жорсткою. Тим більше, що на заваді могли стати інтриги оточення Юлії Тимошенко – навряд чи новим господарям енергоринку України хотілося би бачити Бакая у Верховній Раді. Бакай вдавався до відверто популістських заходів. Скажімо, він запросив до Житомира на гастролі відому російську співачку Крістіну Орбакайте. На рекламних щитах привабливо виглядав спосіб написання її прізвища: “ОрБАКАЙте”. По місту поповзли чутки, ніби Крістіна – позашлюбна донька Ігора Михайловича (не зважаючи на те, що у них різниця у віці – 7 років). Сам Бакай під час зустрічей з виборцями скромно повідомляв, що Алла Пугачова та Філіпп Кіркоров під час приїзду до Києва зупиняються саме у нього вдома…

І тут починається черговий раунд сенсацій довкола імені Бакая. Всупереч очікуванням, він відмовився вступати до фракції “Відродження регіонів”. Чомусь ближчою за духом для Бакая виявилася фракція “Реформи – Конгрес” з її легким натяком опозиційності. Волков, що, на думку багатьох аналітиків, почав втрачати політичну вагу, став непотрібним для Бакая. Бакай, здається, досить впевнено почуває себе у ролі самостійного гравця. Свідченням цьому – і та інформація, яка надходить із владних коридорів: нібито Ігор Бакай запропонував Вікторові Ющенку сформувати депутатське об'єднання “Правиця”, яке би працювало чітко “на прем'єра”. До “Правиці” мали би увійти фракції обидвох Рухів та “Реформи-Конгрес”. Бакай мав би стати центровою фігурою у цьому об'єднанні. Але з однією умовою. Ющенко має розпрощатися з Юлією Тимошенко.

Проте чи потрібен Бакай націонал-демократам? З одного боку, – це притік фінансів і притік людей. Це зміцнення правого центру. Це можливість створення потужного блоку напередодні парламентських виборів 2002 року. З іншого, у націонал-демократів намітилися перспективи потепління стосунків з Юлією Тимошенко – саме на неї покладали надії чимало політиків з центристського табору і саме її вважали центром притягання. Прихід Бакая може поставити хрест на перспективі зближення з пані Тимошенко.

Свого часу націонал-демократи, створивши Народно-демократичну партію, кинули гасло “Йдемо у владу!”. Натомість при ближчому контакті влада (номенклатура) вчинила за методом Кози-Дерези, яка увійшла в Зайчикову хатку і вигнала з цієї хатки самого ж Зайчика. Тепер у демократичну хатинку намагється увійти не номенклатура, а олігархічне середовище. І де гарантія, що сценарій не повториться? Адже казка – українська народна, тобто, з мораллю, апробованою віками.