ГАННА АНТОНЬЄВА

Ганна Антоньєва належить до тих жінок, які активно намагаються сполучати політичну діяльність і бізнес. Вперше про Ганну Антоньєву заговорили роки два тому - в зв'язку з успіхом на українському та зовнішньому ринках кампанії "Артеміда". Згодом вона засвітилася на політичному небосхилі - у досить-таки скандальній історії з Демократичною партією України. Антоньєва нині перебуває у фаворі офіційного київського Олімпу і - можна сподіватися - ще довгий час перебуватиме у зеніті слави.

Народилася Ганна Петрівна Антоньєва 29 серпня 1961 року у місті Помічна Кіровоградської області. Її батько працював машиністом локомотивного депо, мати - бухгатером на місцевому елеваторі. Дитинство Ганни минало у степовому селі Іванків неподалік Новоукраїнки (цікаво, чи думала у цей час Ганна, що згодом представлятиме своєрідний клас "нових українців"?) Дівчинку виховували дідусь і бабуся (на час народження Ганни їм обом було за 60). Під час навчання в школі виступала у шкільному театрі, де їй доручали грати головні ролі. На “відмінно” закінчила заочну фізико-математичну школу при університеті. Вчителі постійно наголошували на виняткових математичних здібностях Ганни. У 1978 році вона закінчила з "золотою" медаллю Іванківську середню школу і продовжила навчання у Олександрійському педагогічному училищі, яке закінчила з "червоним" дипломом.

Далі - вчителювання у школах Кіровоградщини: групи подовженого дня, молодші класи, абетки... Спочатку дев'ятнадцятирічна дівчина викладала у рідній Іванківській школі, далі - одруження, переїзд до Кіровограду, робота у середній школі №7... У 1983 році Ганна вирішила продовжити освіту і подала документи на історичний факультет Кіровоградського педінституту. Була зарахована на заочну форму навчання. Через шість років отримала диплом, але педагогічна діяльність на цей час залишилася у минулому.

1989 рік для багатьох став переломним. У тому числі й для Ганни Антоньєвої. Ініціативну і привабливу молоду жінку помітили і запросили на роботу у Кіровоградський міськком комсомолу - у Творче об'єднання молоді (приблизно таку ж посаду обіймала на Дніпропетровщині у цей час Юлія Тимошенко). Конкретно Ганна Антоньєва займалася організацією спортивних гуртків та секцій для підлітків. У пресі з'являються у цей час статті, у яких Ганна Петрівна обгрунтовує необхідність виділення коштів на облаштування дозвілля дітей та підлітків, намагається переконати представників влади у тому, що економія на юних громадянах держави ні до чого доброго не призведе. Водночас вона самотужки шукала фінансування молодіжних програм. Починаючи від 1989 року, Антоньєва зуміла по-новому організувати роботу молодіжних житлових кооперативів і відраховувала частину прибутків будівельних бригад у фонд Творчого об'єднання молоді. Так почав накопичуватися первісний капітал, який мав іти насамперед на покращання роботи секцій і гуртків.

Кіровоградщина не залишилася осторонь бурхливих політичних і економічних процесів початку 90-х років. Цей регіон дав Україні таких політиків і бізнесменів, як Євген Марчук; відомий газотрейдер і екс-представник Президента у парламенті Ігор Шаров; один з лідерів комуністів Євген Мармазов; посол України в Білорусі Володимир Желіба; заступник міністра сільського господарства України Валентина Завалекська. Однією з таких же яскравих постатей згодом виявилася і Ганна Антоньєва.

Відомо, що з нічого ніщо не робиться. Для досягнення успіху потрібне, принаймні на перших порах, сприяння "сильних світу цього". До жінки-бізнесмена чи жінки-політика у нашому суспільстві ставляться з легко прихованою іронією: мовляв, знаємо ми, як добиваються успіху... Ганна Антоньєва не приховує, що з боку чоловіків були домагання її. "Вперше впевнитися, що до мене виявляють далеко не платонічні почуття особи, від яких залежать мої професійні справи, мені довелося в 1989 році, коли я очолила фірму. Тому вирішувати справи з такими людьми відправляла своїх заступників-чоловіків. Поступово у мене з'явився авторитет, і ця проблема відпала сама собою. Але для більшості жінок-бізнесменів вона продовжує існувати", - ділиться своїми спогадами Ганна Петрівна в інтерв'ю "Галицьким контрактам". Газета "Сегодня" водночас зауважує:"Дивлячись на цю тендітну жінку - новачка в жорсткому світі політики, де панують сильні і безжалісні чоловіки, не дуже віриться, що вона не має потужних союзників"Подейкують, що максимальне сприяння у бізнесі Ганна Антоньєва отримала з боку заступника голови Кіровоградського облвиконкому Валерія Кальченка, який постійно курував аграрну сферу області. Наприкінці 80-их він працював головним інженером "Кіровоградагробуду", згодом перейшов на номенклатурну роботу. У1996 році Кальченка призначили міністром з надзвичайних ситуацій. Вважається, що саме Валерій Кальченко згодом познайомив Ганну Антоньєву з багатьма впливовими людьми у Києві, зокрема з Олександром Волковим.

У 1989 році Антоньєва створює приватне підприємство ЗАТ "Любава". У цей час про Антоньєву ще ніхто не знає. Вона залишається однією з представників малого і середнього бізнесу. Реально про неї у Кіровограді заговорили у 1996 році: тоді Ганна Антоньєва підписала угоду про спільну діяльність між ЗАТ "Любава" та державним підприємством "Артеміда". На той час "Артеміда" - це всього лише цех з розливу плодово-ягідних вин, обладнаний у приміщенні зарядної акумуляторів електрокарів. До того ж цех не працював протягом 10 місяців.

Антоньєва вкладає значні кошти у реконструкцію цеху і вирішує всерйоз зайнятися горілчаним бізнесом. У цей час невеличка "імперія" Антоньєвої складалася з 15 підприємств у Кіровоградській, Київській, Житомирській та Закарпатській областях. Майже всюди Антоньєва діяла за чітко відпрацьованою схемою: скуповувала державні підприємства, які через банкрутство припинили роботу, і перепрофільовувала їх на лікеро-горілчану продукцію. У 1997 році у власність "Артеміди" потрапили Долинський та Перегонівський цукрові заводи, у 1998 році - Олександрійський завод продтоварів. Було пущено в дію три власні склозаводи. Через рік фірма "Артеміда" володіла значним капіталом. У 1997 році "Артеміда" випустила п'яту частину загальнодержавного обсягу виробництва спиртопродуктів. Того ж таки 1997 року фірма сплатила 50 млн. грн. податків, фінансуючи 20% обласного і 70% міського бюджетів. Вдалим ходом Ганни Антоньєвої, яка почала мріяти про депутатське крісло, була сплата "Артемідою" боргів міста Кіровограда за воду, газ і теплову енергію. У кількох районах області Антоньєва виплатила зарплату бюджетникам та пенсії пенсіонерам.

Позитивним моментом було й те, що на всіх підприємствах "Артеміди" протягом 1997 року було створено 10 тис. робочих місць, у 1998 році їхня кількість суттєво збільшилася: у самому лише Кіровограді було відкрито біля 5 тисяч нових робочих місць. Середня заробітна плата на підприємствах "Артеміди" становить близько 300 гривен і - що найголовніше - виплачується своєчасно.

У цей час Ганна Петрівна почала користуватися високим покровительством радника Президента Олександра Волкова, який активно зацікавився справами в агробізнесі. Зокрема Волкову вдалося створити потужний неформальний концерн, в якому знайшли себе такі "акули" агробізнесу, як Володимир Бортник, Юрій Карасик, Руслан Боделан. У цю ж компанію чудово вписувалася молода кіровоградська бізнес-вумен.

Наприкінці 1997 року Ганна Антоньєва вирішила створити одну з перших в Україні промислово-фінансових груп - "Агропромисловий комплекс Кіровоградщини". Основною структурною ланкою ПФГ мала стати "Артеміда". Таким чином, Антоньєва отримувала б повний контроль над сільськогосподарською галуззю області. Напередодні нового 1998 року Антоньєва зробила відповідну доповідь на комісії при Президентові України з питань аграрного розвитку та аграрної земельної реформи і дістала схвалення. На заваді став лише Фонд державного майна України: Володимир Лановий вирішив, що немає особливих підстав для ухвалення такого рішення. Подейкують, що невдовзі така позиція коштувала Володимиру Тимофійовичу крісла голови Фонду. Документи все-таки було оформлено і подано на підпис Валерію Пустовойтенку.

Під час виборчої кампанії 1998 року Ганна Антоньєва висунула свою кандидатуру по 98-му виборчому округу м.Кіровоград. Проти неї кандидував її земляк і ровесник Ігор Шаров. На той час Ігор Федорович був сформованим політиком і знаним представником енергетичних бізнесових кіл. Дивним видається співпадіння: одразу ж після подання заяви на реєстрацію Антоньєвої як кандидата у народні депутати на трьох підприємствах "Артеміди" з'явилися озброєні співробітники управління з питань боротьби з організованою злочинністю і вилучили бухгалтерські документи. Антоньєвій запропонували "по-доброму" зняти свою кандидатуру. Перевірка затяглася на місяць. Після цього Ганна Петрівна їде на зустріч з Президентом, який дав доручення розібратися. Майже миттєво було закрито справу, заводи знову запрацювали. А заступник прокурора Кіровоградської області М.Даниленко повідомив керівництво "Артеміди": "Встановлено, що співробітниками спецпідрозділів боротьби з організованою злочиннастю УМВС України в області при вилученні документів у бухгалтерії державного підприємства з виробництва та маркетингу "Артеміда" порушені вимоги пп.2 "б" і 4"Б" статті 12 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю".

29 березня 1998 року за Ганну Антоньєву віддали свої голоси 40843 виборці (30,92%). За її найближчого конкурента, І.Шарова, проголосували 31486 виборців, або 23,83% від загального числа. 12 травня Ганна Антоньєва отримала мандат народного депутата України. Невдовзі вона заявила про наміри увійти до фракції Народно-демократичної партії. На час виборів Ганна Антоньєва визначилася і з партійними симпатіями: вона вступила у Демократичну партію України.

Подальша доля пані Антоньєвої тісно пов'язана саме з ДемПУ. Фактично Антоньєва виявилася єдиним членом партії у парламенті. Це не могло не призвести до конфлікту між нею та головою партії Володимиром Яворівським. Причин конфлікту було чимало. По-перше, рядові партійці вирішили, що пора "перебудовних" політиків минула і вони повинні поступитися місцем політикам молодим, прагматичним, тим, що вміють робити гроші і можуть вести партію до нових перемог. По-друге, ряд обласних керівників партії відверто вимагали відставки лідера, який програв вибори (майже за Кіплінгом: "Він не зміг наздогнати здобич, а тому не має права бути вожаком зграї"). По-третє, Антоньєва мала гроші, яких не мав Яворівський. Почався звичайний для політичних партій олігархічного періоду процес: партійні "низи" хотіли вигідно продаватися, партійні "верхи" відчували власну купівельну спроможність. По-четверте, ДемПУ мала надто привабливу вивіску - особливо напередодні президентських виборів. Адміністрація Президента у жодному випадку не могла допустити, аби цю вивіску було втрачено.

Грім грянув наприкінці 1998 року, коли Яворівський раптом відчув: його посилено намагаються відтиснути на маргінес. Під час другого етапу УІ з'їзду ДемПУ у листопаді 1998 року 80 делегатів від кіровоградської організації були позбавлені повноважень, оскільки були обрані між першим та другим етапами з'їзду. Володимир Яворівський звинуватив Ганну Антоньєву (яка під час першого етапу з'їзду була обрана головою секретаріату партії) у відсутності політичної етики: мовляв у Кіровограді проблема розширення членства вирішується за рахунок працівників "Артеміди" - у добровільно-примусовий спосіб. Було наведено факт, коли з двох тисяч заяв про вступ у партію виявили 500 осіб, які подавали прохання про вступ раніше. На знак протесту 182 делегати від 16 областей на чолі з Ганною Антоньєвою покинули з'їзд і склали свої мандати. На пропозицію Яворівського ті делегати, які залишилися, постановили провести УІІ з'їзд партії у травні 1999 року. Прихильники Антоньєвої створили оргкомітет з проведення надзвичайного з'їзду партії у березні 1999 року.

Володимир Яворівський вперто відмовлявся йти на поступки і ставати лідером "партії Президента". ДемПУ продовжувала критикувати нинішній курс керівництва країни. Більше того, Володимир Яворівський заявив про бажання ДемПУ долучитися до союзу Народного руху України та партії "Реформи і порядок"... 23 січня 1999 року, під час засідання національної ради ДемПУ, на якій вирішувалося питання про проведення позачергового з'їзду, Володимир Яворівський разом із 9 прихильниками покинув зал засідань.

Ганна Антоньєва зробила відповідну заяву: "Я шаную Володимира Яворівського і завжди його підтримувала. Однак в партії склалася ситуація, котру треба конче міняти. Нам не потрібен політичний клуб шанувальників демократії Володимира Яворівського. Нам потрібна цілком нова, сучасна партія". Однак Антоньєва мусила визнати й позитиви свого суперника: "Я поважала і поважаю цього політика і виступаю за те, щоб залишити його почесним головою". Від такої пропозиції, щоправда, відмовився Яворівський.

Журналіст Георгій Гонгадзе оцінив ситуацію наступним чином: "Кинутий усіма Волков шукає собі партнерів, а допомогою яких він зможе організувати свою фракцію у парламенті. Для цього він обрав Ганну Антоньєву з маркою ДемПУ. Однак усі знають, що "Артеміда" - це передусім горілка. Антоньєва своїм бізнесом дискредитувала саме явище демократії. Не менше критики заслуговує і пан Яворівський, котрий накоїв багато помилок на своєму політичному шляху. І найбільшою помилкою Яворівського було залучення до партії Антоньєвої"

Володимир Олександрович так і не зрозумів: у нинішніх умовах політика і бізнес - це не дві різні речі, а необхідні взаємодоповнення. Бізнесмен рано чи пізно йде у політику, бо мусить лобіювати інтереси свого бізнесу, оскільки ніхто за нього ці інтереси не відстоїть. Політик мусить мати капітали, інакше він не може ефективно впливати на процес прийняття рішень. Вважати бізнес, фінанси чимось недостойним чи непристойним можуть нині лише безнадійні романтики. В інтерв'ю "Столичным новостям" Володимир Яворівський на запитання про можливість уникнення розколу відповів: "Можна було. Але для цього потрібно було капіталу, що підпирав Ганну Антоньєву, протиставити "антикапітал" - більший, або, як мінімум, рівноцінний. - Виходить, неможливо було... - Виходить, неможливо. Розумієте, в партіях демократичного крила культивувалося поняття моральної чистоти. Хто може дорікати В'ячеславу Чорноволу у спробах щось приватизувати? Мене - в тому, що за мною тягнеться шлейф якихось фінансових зв'язків?" Згодом Яворівський неодноразово спробує загравати з “олігархами”. Наприклад у 2000 році, повівшися на перспективність об'єднання “Центр”, очолюваного Андрієм Деркачем…

Одразу ж після засідання нацради ДемПУ Г.Антоньєва заявила, що партія не повинна брати участь у президентських виборах 1999 року, оскільки у партії немає єдності стосовно того, кого з кандидатів підтримувати. "Чому ми повинні сперечатися через чужого кандидата? Чому ми повинні йти проти Президента?" Тому "артемідівці" взяли курс на тісну співпрацю з Президентом. Володимир Яворівський різко прокритикував цей "новий курс": "Якщо йти за логікою Ганни Антоньєвої, то я б доповнив її фразу: не варто брати участь і у виборах 2002 року також. Нехай партія просто займається торгівлею горілкою - і все".

У розпалі партійних баталій Ганна Антоньєва робить ще одну зміну в політичних орієнтаціях: 23 лютого вона переходить із парламентської фракції Народно-демократичної партії у групу "Відродження регіонів", організовану Олександром Волковим. Явно не без протекції Антоньєвої головою Кіровоградської облдержадміністрації 8 лютого 1999 року стає давній благодійник Ганни Петрівни - Валерій Кальченко.

27 березня 1999 року відбувся позачерговий УІІ з'їзд ДемПУ. На початку з'їзду було висловлено думку, яку підтримала більшість делегатів, що партію повинна очолити "неконфліктна, неамбіційна, не пов'язана з комерційними структурами людина, яка б не дискредитувала партію”. Делегати висунули чотири кандидатури - поета Петра Осадчука, генерального директора УНІАН Михайла Батога і голову Київської обласної організації партії Володимира Шовкошитного. Осадчук свою кандидатуру зняв, заявивши, що "до влади рвуться підприємці з причепом". Батіг запропонував встановити у партії інститут співголів, що, на його думку, могло б забезпечити партію від внутрішньої диктатури. Голосування показало, що більшість делегатів підтримали кандидатуру Антоньєвої, яка найменше підходила під умову, висунуту на початку з'їзду.

Ніхто не береться прогнозувати, як складатиметься подальша політична доля Ганни Антоньєвої. На нинішньому етапі вона виконала свою місію. Президент може спати спокійно: Демократична партія зі своєю симпатичною і привабливою вивіскою - у його розпорядженні. Жодних несподіванок із боку демократів на виборах 1999 року очікувати не доводиться. У разі виграшу Л.Кучми у жовтні 1999 року Демократична партія України може стати новою "партією влади". От роль, яку відведуть Антоньєвій після виборів, - досить туманна і неясна. Хоча... Ганна Петрівна ще зі шкільних часів любила грати у виставах - і завжди чомусь лише головні ролі.

Поза політичним життям Ганна Антоньєва є матір'ю двох дітей. Старшому сину шістнадцять років, молодшому - дев'ять. У інтерв'ю "Галицьким контрактам" Ганна Антоньєва зізналася: "Я не люблю носити прикраси на руках. Повірте, це не поза, не показне бажання виглядати скромною. Я байдужа до нарядів, дорогих парфумів, шуб, автомобілів - усього того, чим зараз намагаються виділитися вітчизняні бізнес-леді. Я вважаю, що жінка повинна бути гарною не завдяки дорогим речам. Одяг повинен тільки підкреслювати привабливі риси жінки. Я не сприймаю золоті персні, сережки з діамантами. Вважаю все це зайвим. Адже увага оточуючих зосереджується на прикрасах, а не на жінці. Скромність прикрашає кожного, а жінку - особливо. Так вчила мене моя мама, і я намагаюся дотримуватися цього принципу все життя. Жінка повинна бути стрункою, охайною, лагідною з дітьми та чоловіком, вона повинна бути довершеністю. Я багато разів бувала за кордоном і впевнилася, що жінок-українок там завжди цінували і захоплюються ними зараз не через прикраси, а завдяки природній вроді та лагідній вдачі.

А в мене, як і в кожної жінки, є свої слабкості. Я люблю дивитися фільми, зняті за радянських часів, читати старі гарні книжки. Люблю "жіночі романи". Із задоволенням читаю Джеккі Колінз. Люблю театр і роблю зараз усе можливе, щоб наш театр "Корифеї" знову досяг колишнього рівня. Люблю собак, люблю дітей і надзвичайно люблю і поважаю старих людей. Люблю життя і люблю людей. І ви знаєте, вони мене також люблять".