Десять років тому одна з частин політичного простору колишнього СССР проголосила свою самостійність, почала розвиватися за своїми законами і за власними правилами гри. Нас за інерцією сприймали, як “Russian”, як частину Великої Росії. Проте, згодом навчилися розрізняти і виділяти в окрему спільноту – “Ukraine”. Попри волю Заходу і Сходу, попри посмішки скептиків в Україні за десять років незалежності розвинулася й власна еліта. Вона стала сумішшю п'яти різних середовищ – колишніх компартійних діячів середньої ланки, колишніх комсомольських діячів вищого рангу, колишніх господарських керівників, представників нового бізнесу та колишніх дисидентів. Відтак ми маємо дійсно яскравий політичний істеблішмент.

Люди, про яких стали героями сайту – наші сучасники. Судження про них складено на основі джерел і матеріалів, спостережень і аналізу. Ці люди активно впливають на політичне життя держави та на великий бізнес. Від них залежить прийняття та вироблення політичних рішень.

На нашому сайті викладені біографії людей, яких прийнято іменувати “олігархами”. Якщо брати цей термін у класичному, аристотелівському розумінні – наші персонажі відповідають даному визначенню. Коли ж подивитися на термін “олігарх” під новим кутом зору, так, як запропонував його розуміти російський політик та підприємець А.Чубайс, — вони не тягнуть на титул “олігарх”.

На відміну від своїх російських колег, українські “олігархи” не мають дуже важливого – бази для розвитку власного капіталу. Тому здебільшого базуються на російській “сировині”, виконуючи посередницькі функції. В цьому є велика небезпека, оскільки таким чином українська політика стає ще більш залежною від російського диктату. Звідси й маємо – яскравих політиків і вторинну політику. Проте, навіть в таких умовах, українські політики проявляють здатність робити цікаві й несподівані кроки, вектор яких скеровано зовсім в інший бік від Москви.

Колись один із дипломатів, акредитованих в Україні, порівняв нашу державу з джмелем. Мовляв, за законами фізики, джміль, що має маленькі крильця і важке тіло, літати ніяк би не зміг. Проте він літає! Україна нібито теж як державне утворення не могла би існувати. Проте існує вже десять років. І в тому, що український джміль все ще літає – заслуга наших волкових, пінчуків, суркісів, медведчуків тощо. Бо якщо би завтра Україна зникла з карти, вони перетворилися б на другорядних провінційних бізнесменів у імперії березовських, гусінскіх, потаніних та чубайсів або мусили б емігрувати.

Подобається комусь чи не подобається – але це наша еліта і від неї залежить наше завтра. Саме вона представляє нас за кордоном, сідає за столи переговорів. Саме під гарантії цієї еліти виділяються кредити.